Громадянам

Умови укладення строкових трудових договорів

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України строковий трудовий договір може бути укладено лише у разі, якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 листопада 1992 p. (із змінами і доповненнями) роз'яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу. Строковий трудовий договір може укладатися для заміни тимчасово відсутнього працівника.
         У ч. 2 ст. 23 КЗпП йдеться не про умови праці (небезпечні, шкідливі тощо), а саме про характер та умови виконання роботи, через які роботодавець не має можливості надати працівникові постійну роботу – наприклад, при прийнятті на роботу, яка не виконується постійно чи для заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи (скажімо, для заміщення працівників, яким надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Також строковий трудовий договір може бути укладеним на період знаходження у відпустці по вагітності і пологах основного працівника. При цьому, по закінченню даної відпустки і наданню основному працівнику відпустки по догляду за дитиною строковий трудовий договір має бути продовженим на новий період, в іншому випадку він стає безстроковим. Про призначення на посаду за строковим трудовим договором обов’язково зазначається у заяві працівника про призначення на посаду. Запис про строковий характер трудового договору в трудовій книжці не робиться, але в наказі про призначення (прийняття) на посаду обов’язково має бути зазначено, що особа призначена на посаду за строковим трудовим договором, а також строк трудового договору.
      Строк трудового договору, якщо він не визначається часом виконання певної роботи, може визначатися згідно з вимогами ст. 241-1 КЗпП, навіть якщо його неможливо точно визначити.
Різновидом строкових трудових договорів є контракт. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору встановлюються угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, його можна застосовувати лише у випадках, прямо передбачених законами України. Контракт укладається у письмовій формі (п. 3 ст. 24 КЗпП) і підписується роботодавцем і працівником. Контракт оформляють у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної зі сторін, він набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами і зазначеної в тексті контракту. Контракт слугує підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого в контракті. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9, власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.
       Необхідно звернути увагу на те, що законодавство не встановлює обов'язку роботодавця попереджувати працівника про майбутнє звільнення у зв'язку із закінченням строку договору. У разі ж, коли продовжувати трудові відносини не бажає працівник, він може або пред'явити до роботодавця вимогу про звільнення, або ж просто відмовитися приступити до роботи наступного дня після закінчення строку трудового договору. Але, якщо після закінчення строку договору трудові відносини фактично тривають (тобто працівник виходить на роботу, а роботодавець його до неї допускає) і жодна зі сторін не вимагає припинення цих відносин, дія даного договору відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП вважається продовженою на невизначений строк. Це означає, що у подальшому звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку договору буде неможливо – роботодавець зможе розірвати трудовий договір за власною ініціативою лише за наявності загальних підстав, передбачених трудовим законодавством. Тому, щоби уникнути таких небажаних ситуацій, пропонується під час укладання строкових трудових договорів записувати конкретну дату його розірвання (число, місяць, рік) по яку укладено строковий трудовий договір.
         Відповідно до ст. 39-1 КЗпП, трудові договори, переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Строковий трудовий договір вважається переукладеним з дати прийняття працівника на роботу, що вказана у відповідному наказі, виданому на підставі укладеного наступного строкового трудового договору. При цьому проміжок часу між датою звільнення працівника і датою прийняття на роботу за новим строковим договором не має суттєвого значення.
        Переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під ч. 2 ст. 23 КЗпП, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового. Але це положення не поширюється на трудові договори з тимчасовими працівниками. На думку Верховного суду України, ст. 39-1 КЗпП України може застосовуватися, коли строкові трудові договори були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру майбутньої роботи або умов її виконання та інтересів працівника.