Консультації

Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці

 

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (стаття 7 ЗУ «Про відпустки») тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я  шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, робіт, цехів,  професій  і  посад,  затвердженим постановою  Кабінету   Міністрів України від   17 листопада 1997 р. N 1290 (далі – Список 1).  

Конкретна тривалість відпустки  встановлюється  колективним  чи  трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за  умовами  праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Під час визначення права на додаткову відпустку та її тривалості керуються наказом МОЗ України, Мінпраці України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» від 31.12.1997 р. № 383/55;

Якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки зі Списку 1, її може бути подовжено на кількість днів різниці за рахунок власних коштів підприємства (абз. 2 п. 4 Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і  посад із шкідливими і важкими умовами праці,  зайнятість працівників  на  роботах в яких  дає   право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України   N 16 від 30.01.98 р.).

          Щорічна додаткова  відпустка  за  особливий  характер   праці (стаття 8 ЗУ «Про відпустки») надається також за Списком виробництв, робіт, цехів,  професій  і  посад,  затвердженим постановою  Кабінету   Міністрів України від  17 листопада 1997 р. N 1290 (далі – Список 2) :             • окремим  категоріям  працівників,  робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням  або виконується  в  особливих  природних  географічних  і  геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я,  - тривалістю до 35  календарних  днів;            • працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до  7 календарних  днів  згідно  із  списками посад,  робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

         Конкретна тривалість щорічної   додаткової   відпустки   за особливий  характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Атестацію робочого місця для визначення права на таку відпустку проводити не потрібно.

Основні правила для надання додаткових відпусток такі:

            • щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 і ст. 8 Закону про відпустки, надають понад тривалість основної відпустки за однією з підстав, обраною працівником.             Однак працівникам, професії та посади яких позначені значком «*» у Списках, щорічні додаткові відпустки надаються з декількох підстав (п.1 постанови КМУ від 17 листопада 1997 р. N 1290).  До прикладу, позицією 4 підрозділу «Функціонування залізничного транспорту» розділу XXVIII «Транспортні послуги» Списку 1 передбачено, що за результатами атестації робочих місць машиніст дизель-поїзда,  який  працює  на магістральній залізниці, може мати 7 днів додаткової відпустки за шкідливі умови праці.  Також він має право на  7 днів додаткової відпустки за особливі умови праці  відповідно до підрозділу «Функціонування наземної транспортної інфраструктури. Функціонування залізничного транспорту» розділу  XV «Транспортні послуги»  Списку 2.   Оскільки зазначені позиції у обох списках позначені  значком «*», то  максимальна тривалість  щорічної додаткової відпустки такого працівника  може становити  14 днів.

  • додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;
  • право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи (як і на основну) виникає після шести місяців безперервної роботи на підприємстві (а до його настання відпустка може надаватися пропорційно відпрацьованому часу). Зважаючи на особливості надання додаткових відпусток за роботу в шкідливих і важких умовах та за особливий характер праці, їх переважно надають саме пропорційно фактично відпрацьованому часу (інакше потім доведеться з’ясовувати, чи не надали часом зайві дні додаткової відпустки);
  • щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах і за особливий характер праці роботодавець зобов’язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;
  • щорічні додаткові відпустки (як і основні) дозволено переносити й ділити на частини;
  • за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менше ніж 24 календарні дні (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток (ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону про відпустки).

Визначення стажу для щорічної додаткової відпустки

До стажу, що надає право на щорічну додаткову відпустку, згідно із частиною  2 статті  82 КЗпП і частини 2 статті  9 Закону про відпустки зараховують:

          • час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці,  якщо працівник зайнятий у цих  умовах не  менше  половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;         • час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;         • час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.         Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або  частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає  право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується  час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Очевидно, що до стажу для щорічних додаткових відпусток не враховують час, коли працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, на навчанні, виконував громадські обов'язки тощо, або певну кількість робочих днів був зайнятий в умовах, передбачених Списком, менше половини тривалості робочого дня.

Святкові та неробочі дні не враховуються як під час визначення тривалості щорічних відпусток (ст. 781  КЗпП ), так і до стажу для щорічних додаткових відпусток.

Тривалість щорічної додаткової відпустки конкретного працівника буде залежати саме від кількості відпрацьованих ним таких днів.

Роботодавець має вести облік робочого часу окремо  по  кожному  виду робіт,  професій та посад, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості.  При цьому підприємство самостійно приймає рішення щодо порядку обліку використання робочого часу відповідних працівників (табель обліку робочого часу, журнал тощо).